Сповідь безіменного героя
Сутінки впали на долину.
Воїни стояли на стінах.
Десь вдалечині замерехтіли
вогні ворожих смолоскипів.
У їхньому сяйві
можна було розгледіти
оскалені пики урук-хаєв.
Їхні щити і шоломи
були відмічені
білою дланню Сарумана.
Земля здригалась
під їхнім поступом.
І не було кінця цій орді.
Кожен із захисників
намагався згадати
добрі і радісні миті життя,
щоб померти з усмішкою на вустах.
І тільки я, тільки я не міг згадати
нічого прекрасного.
Кожен спогад був наділений
невичерпними муками.
Як орки вбили мою матір,
мою сестру й братів,
і батько впав від їхніх лез.
Так серце гнівом налилося,
що подих аж перехопило.
І руки затряслись за орочею кров'ю.
А ось і дощ пішов, і битва почалась.